А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  

 

а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, так тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки, ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лапка, а бійка!… Ось і мій п'яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.
Уляна. Та вже, мамо, що хочете кажіте, а я за того дурня за того бецмана не піду та й піду
Одарка. Нічого вередовати. За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе і содержати? Бач, батько п'яниця непросипенний; я своїми бубликами тільки вас і со-
держу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?
Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мой-ці– слава тобі господи! – скільки заробляю? А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати, і зодягати і без мужика-дурня.
Одарка. Те-таки, що зібрала, то гаразд, а ідо за багатим мужиком більш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний. Бач, ніхто не трапляється. За кого ж тебе і віддати? Де ті люди?
Уляна (застенчиво). Мамо!… Я б вам… щось сказала…
Одарка. Ану, кажи.
Уляна. Адже ви знаєте Олексія?
Одарка. Якого се?
Уляна (смелее). Коваля. Ось чи впам'ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплію зробив?
Одарка (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль! Знаю. А що? Чи не дума він?
Уляна (стыдливо). Атож!
Одарка. Нехай собі і у голові не поклада. Чи можна, щоб я за нього віддала? Хіба він тобі казав?
Уляна. Еге!
Одарка. А ти що? А ти йому і не плюнула межи очі?
Уляна. От так пак! А за що?
Одарка. Щоб не сікався за нерівню. Чи не думаєш ти за нього?
Уляна. Атож!
Одарка. Та що се ти узяла у голову? Чи він же тобі рівня? Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п'є, з бурлаками не гуля, против мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
Уляна. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрі, про них усюди така чутка іде.
Одарка. Та хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю; була казенна , та підеш у підданство; була городянка, та станеш селянкою!
Уляна. Де б я ні була, чим би я ні стала, то мені і байдуже. Мені за ним буде усюди добре, бо я люблю його!
Одарка. А того і не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?… Ох, мені лихо! Мою Улясю та на панщину!
Уляна. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо ні подушних, ні десятських, ні хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та і на мойці – чи мало там панських? Так усі-то, крий боже, як то хвалються, то як добре за панами жити!
Одарка. Та все ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого патякати: я вже старому Кандзюбі сказала, щоб сьогодня і старостів присилали.
Уляна. Ох, мені лихо! сьогодня…
Одарка. Сьогодня, сьогодня. Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна…
Уляна. Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію…
Одарка. Потурай! Дівка з парубком аби б зійшлись, а то найдуть, об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду лагодити обідати. (Уходит.)
Уляна (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневі достанеться орудовати надо мишо? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що мені у його багатстві? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю і борщу, і усякої страви, та як воно буде розведено моїми слізоньками, чи піде ж у душу? Буде і одежа хороша, і постіль біла, та коли стіна німа, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексієм пішла б на край світу, старцьовому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап'юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сизий, мін Олексієчко, мені подав! Коли ж горе і біда постигне, то аби б він був біля мого серденька, він не дасть мені сплакнути; а як приголубить мене, то і усю бідоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, пост.)
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та її я почіпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обітри мої слізоньки!
Нехай же, нехай же від них
Полиняють квітоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З пліточкою та і дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснії очі,
Як я ляжу у гробу!

ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.
Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошед к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.) А що в вас варили?
Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нічого!
Стецько (долго вспоминая). Ну!… ну!… а тепер… що?'
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що? Нічого.
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.
Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував еси!
Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить, від неї, поки обо всім не домовишся.
Уляна. Ні об чім нам домовлятися.
Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?
Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не піду.
Стецько. А чом не підеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
Уляна. А не хочу – тим, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.
Уляна. Не піду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:
На курочці пір'ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Ой полола дівчина пастернак,
Та сколола ніженьку на будяк.
Диб, диб на село… и проч.
Не так болить ніженька з будяка,
Ой як болить серденько від дяка.
Диб, диб… и проч.
Ой, чия ти, дівчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб… и проч.
А що? чи хороша моя пісня?
Уляна. Така точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Поет.)
В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не дурна я і не п'яна,
Щоб пішла я за Степана.
Стецько стидкий… и проч.
Лучче впасти мені з дубу,
Чим йти заміж за Кандзюбу.
Стецько стидкий… и проч.
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий… и проч.
А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?
Стецько (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?
Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.
Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть. (Вздохнув.) Я вже пробував.
Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.
Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
Стецько. Ей!., чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! я і підожду. А поки ще ласкою просю: піди за мене!
Уляна (в сторону). Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Алексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
Стецько. Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?
Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.) Побачиш, якого облизня піньмають.
Стецько. А піч колупатимеш?
Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами.)
Стецько (оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо), як ту собаку рудую!
Алексий (в сторону, с огорчением). От тобі і правда на світі! Послухаю, що дальш буде.
Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.
Уляна. Ти знаєш, а я не знаю.
Стецько. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
Уляна. Та не знаю. Ну тебе зовсім.
Стецько (смеясь). Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется.) Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? (Увидя у нее шелковый платок.) А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?
Уляна. Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! (Тихо.) Твоїй пиці вона і пристала,
Стецько. А ке сюди, я приміряю.
Уляна. Та нехай же увечері, сама тобі почіплю (тихо), що і у двері не потовпишся.
Стецько. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі женються. Будеш же мені головоньку мити і голубити?
Уляна. Змию, змию (тихо), що тебе і чорт не пізна. Цур вже йому! прожену його відсіля та й втечу додому. (Ему.) А приголублю ось так: ось ходи сюди.
Протягивает к нему руки, а он разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней.
Алексий (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобі бог помага!
Уляна (обрадовавшись, бросается к нему). А, мій Олексієчку! Де ти узявся? Я тебе цілий ранок бажала.
Алексий (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що і прийшов, не чув би об своїм нещасті.
Уляна (испугавшись). Ох, мені лихо! А що там за нещастя?
Алексий. Тобі лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на світі! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!
Стецько (важно). Спасибі.
Алексий. Так оце увечері до Уляни і за рушниками пришлеш?
Стецько. Пришлемо.
Алексий. Боже ж вам помагай! (Медленно идет.)
Стецько. Спасибі.
Алексий (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!
Стецько. Іди здоров!
Уляна (в сторону). О батечки! що мені робити? Він нічого не зна, та й сердиться і утіка, коли мені світ немилий. Як би його зупинити? (Громко.) Олексію!
Алексий (в сторону). Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет.)
Уляна. Олексію-бо!
Алексий (останавливаясь). А чого там?
Уляна. Чого-бо ти сердишся?
Алексий (возвращаясь к ней). Чи се ж таки правда, що ти ідеш з'а його?
Уляна. Так що ж, що правда?
Алексий (поет).
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?
Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?
Женихався, не сміявся, хотів її взяти,
Уродила товариша нечистая мати!
Чи ждав же я бідиноньки такої на себе,
Щоб почути в дівчиноньки, що не йде замене,
Не за мене, за другого йде моя дівчина!
Що робити? Тільки іти світ за очима!
Уляно, Уляно! як же мені не сердитись? Як мені стояти і слухати, що ти, забувши, як десять разів божилася, ген там, на Холодній горі, у ліску, як з тобою за горіхами ходили, що ні за кого не підеш, опріч мене, а тут при мені кажеш, щоб присилав за рушниками… Гріх тобі, Уляно!; Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти ідеш за Стецька, що у посміх на увесь город, за навіженого, за дурня…
Стецько (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова). Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень: я ще не зовсім дурний, а батько каже, коли ще й він не бреше, що в мене не усі дома. Та дарма: хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Тут не розуму треба; я вже знаю.
Алексий. Так що ж у тім, що оженишся, та як не вмітимеш жінку содержать? Треба її годувати. Ніякої худоби не стане, коли не будеш сам робити! А вмієш ти що робити?
Стецько. Робити, пожалуй, вмію, так талану щось нема. Раз батько таки протурив мене на тік. Дарма, я і пішов, узяв ціп і молотю з дядьком Панасом, а він ще, братику, лисіший, чим мій батько. Я чи вдарив раз по снопові, чи ні, а його як учищу замість снопа та по лисині, а він як гепне об землю, так сторчака і дав! (Смеется.) А я собі: ких-ких-ких! кишки порвав регочучись. Годі після того часу молотити! Батько сказав: нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити.
Алексий. Ходив же ти у дорогу?
Стецько. Ходив.
Алексий. А куди?
Стецько. З хурою, до моря.
Алексий. До якого місця?
Стецько. Аж до Основи.
Алексий (смеется). Крий боже, як далеко! Аж дві верстви!
Уляна. О, щоб тебе, Стецю! і мене розсмішив.
Алексий. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бір по шишки?
Стецько. По шишки! Тю-тю! ще й сміється. Кажуть тобі, пішла хура до моря, за рибою. От і мені батько дав пару волів: нехай, каже, хлоп'я привчається. От ми ідемо, ідемо, усе ідемо, усе ідемо… аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядьків, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обідати. От я й сів, та й обідаю, усе обідаю… та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обідаю, усе обідаю… та як пообідав, то й потяг у солому, таки до дядьків на тік, та як дав хропака, та аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побіг провідати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька катма! (Смеется.) Хропе, сердега, у соломі, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побіжу та через вогороди! А батько як гукне: хлопці, сюди! Тут, брат, неначе з псюрні хорти до дерті, так хлопці повибігали, та мене ловити, та й піймали, узяли, мені руки скрутили, та зв'язали гарненько, та у город, та до волосного правленія, та у колоду, а уранці і у привод,…
Алексий. Так тебе і у привод водили? Я сього і не чув.
Стецько. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька та не втікай.
Алексий. Що ж тобі було у приводі?
Стецько. Потилицю виголили та й пустили. Не що!
Алексий. Через що тебе не прийняли у салдати?
Стецько. Та так, біда сталася: не зумів пальців перелічити. (Перебирает пальцы.) Та й до біса ж їх ня руках. Станеш їх лічити, так так один одного і попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался.) На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собі дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.
Одарка (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А іди обідати!
Уляна. Зараз, мамо, прийду.
Одарка. Коли Стецько тут, клич і його.
Стецько. Ось-осьдечки я. Обідати? Зараз. Що то вже я люблю обідати! Я б і вдень і вночі усе б обідав. (Уходит во двор.)
Алексий. Що, Уляно, чула? От за якого дурня ідеш!
Уляна. Чи я ж сама за нього іду, чи що?
Алексий. А як же? коли і за рушниками веліла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тільки мене і бачила. Сам собі смерть заподію!
Уляна (бросаясь к нему). Олексіечку, мій голубчику! І я без тебе не хочу на білім світі жити! Не вмирай без мене, озьми і мене з собою! Не покинь мене сиротинкою.
Алексий (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ги не держиш правди і міняєш того, хто тебе любив від щирого серця… дуже, дуже любив!., і міняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?
Уляна (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мій лебедику, мій сизий голубоньку; час від часу більш люблю, чим уперш на вулиці зійшлися. Не покинула б я тебе нізащо на світі; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!
Алексий. Ти ж їй казала, що мене любиш?
Уляна. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й ні за кого не піду; так і говорити не дає. Та вже ж: на усе піду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останній разочок!
Обнимаются.

ДУЭТ
Уляна.
Горе, лихо і біда!
Не дають за тебе!
Олексію, серце моє,
Не покинь ти мене!
Алексий.
Не вбивайсь, моя Уляно!
Буду вічно я любити,
Бо ніяк мені не можна
Без тебе на світі жити!
Уляна.
Я боюся зоставатись;
Вже і мати скоро вийде.
Алексий.
Тяжко, важко розставатись!
Що ж? Нехай же хоч і прийде.
В ноги їй оттут впаду,
Слізоньками обіллю.
Уляна,
Станьмо ми її молити,
Станьмо жалібно просити:
(Вместе)
Не розлучай нас, мамо рідна!
Ой, дай пожити ще нам, бідним!
Не пий, не пий ти нашої крові,
Не розривай між нас любові!
1 2 3 4 5 6